Конвергенція спрощених процедур у цивільному процесуальному праві

Семейный адвокат, адвокат по разводу, адвокат по кредитам, взыскание долгов, земельные споры, раздел имущества, адвокат по алиментам, кредитные споры, споры со страховой
Олексій Зуб,
аспірант кафедри цивільного процесу,
Національного юридичного університетуімені Ярослава Мудрого
м. Харків

Динаміку розвитку людства супроводжує невпинне зближення держав та народів у результаті вдосконалення транспорту, зв’язку, телекомунікаційних мереж, формування глобальних ідеологічних парадигм, уніфікації способів регламентації суспільних відносин. Право ж як регулятор суспільних відносин та невід’ємний елемент суспільного життя, не зважаючи на те, що «право держав сформульовано різними мовами, використовує різну техніку й створено для суспільства з різними структурами, віруваннями» [1, С. 18], постійно зближується й інтегрується [2, С. 3].

Зближення права в загальному та окремому окреслюється категорією юридична конвергенція, яку, зокрема, О. Д. Третьякова розуміє як процес взаємодії між елементами в середині системи права, між правом та іншими регуляторами відносин у суспільстві, а також, між правовими системами різних держав, що характеризуються зближенням, збільшенням кількості зв’язків між елементами об’єктів, що зближуються та мірою узгодженості впливів цих елементів на суспільні відносини [3, С. 19].

Зближення відбувається на всіх рівнях буття права. Конвергенція спостерігається як на рівні окремої галузі права, так і на рівні окремих інститутів. Відповідно, згадувані процеси спостерігаються в цивільному процесуальному праві, у тому числі в спрощених процедурах, як одного із складових галузі права. Більше того, у результаті протікання процесу конвергенції протягом багатьох століть, змістовно відносно сформувалися та об’єктивувалися в національних та наднаціональних правопорядках завершені моделі спрощених процедур розгляду цивільних справ.

Проблемами спрощених процедур як результату конвергенції у цивільному процесуальному праві займалися вкрай мало вчених, при цьому, проблемність обраної тематики висвітлювалася лише частково у рамках загальноправової конвергенції чи то уніфікації спрощених процедур на наднаціональному рівні. До таких учених відносяться: В. І. Бобрик, С. В. Васильєв, О. В. Волошенюк, В. В. Комаров, В. П. Плавич О. Д. Третьякова та інші.

Метою цієї роботи є: (1) вивчити зближення спрощених процедур у цивільному процесуальному праві в історичному ракурсі; (2) дослідити прояви конвергенції спрощених процедур у відповідних національних системах розгляду цивільних справ; (3) дослідити процеси конвергенції спрощених процедур у цивільному процесуальному праві наднаціональних правопорядків.

Юридична конвергенція в цивільному процесуальному праві відіграє роль інтегрального механізму, об’єктивної тенденції, заснованій на глобалізаційних процесах, що обумовлені розвитком різноманітних видів комунікації в економіці, політиці та праві, і яка, через низку елементів, сприяє виробленню оптимальних порядків розгляду цивільних справ, шляхом урахування ретроспективного та поточного досвіду побудови відповідних процедур.

Конвергенція, у деякій мірі, нагадує дифузію в фізиці, яка прагне до взаємопроникнення та побудови універсального порядку. Та на противагу суто природнім законам та процесам, юридична конвергенція (об’єктивуючись через волю та ідеї людей) може призвести до побудови надсистемних (наднаціональних) утворень (у розумінні побудови уніфікованого порядку розгляду цивільних справ), які б застосовувалися в межах кількох держав чи то в межах наднаціонального утворення (наприклад, Європейська процедура розгляду цивільних справ із малою ціною позову в межах Європейського Союзу).

Тотожні процеси протікають і на більш нижчих рівнях структури цивільного процесуального права як галузі права. Відповідно, процеси зближення характерні  й для спрощених процедур у цій галузі. Характеристику таких процедур з урахуванням юридичної конвергенції необхідно проводити спираючись на два виміри такої: ретроспективний та поточний.

Ретроспективний вимір характеризує конвергенцію спрощених процедур з позиції врахування попереднього історичного досвіду під час конструювання додаткових проваджень [4, С. 66] розгляду цивільних справ. Адже, за ідеальних умов, законодавець намагається врахувати історико-культурну специфіку  суспільства, де здійснюється цивільне судочинство, яка відбивається у відповідних судових процедурах розгляду цивільних справ різного періоду. Прикладом може служити до сьогодні згадуваний як зразок кодифікованого акту правил здійснення цивільного судочинства ‒ Статут цивільного судочинства Російської імперії 1864 року. У питанні регламентації спрощених проваджень, саме на нього посилаються як на взірець, з-поміж іншого, і диференціації судових процедур, тобто як на такий, що передбачає порядки, які враховують матеріальну специфіку розглядуваних справ.

Дослідження в поточному вимірі спрямоване на відображення зближення спрощених процедур виходячи з сучасної об’єктивної реальності. У контексті згадуваного виміру, необхідно виділяти такі види зближення в цивільному процесуальному праві як: (а) конвергенція заснована на зближенні правових сімей; (б) конвергенція заснована на зближенні держав; (в) конвергенція, що ґрунтується на певній наднаціональній основі, у рамках якої виробляються культурно нейтральні спрощені правили розгляду й вирішення цивільних справ.

Розкриваючи зміст першого виміру зближення спрощених процедур у цивільному процесуальному праві, необхідно зазначити, що колискою сучасного права був саме Древній Рим, де зародилися та знайшли своє законодавче закріплення перші юридико-технічно оформлені правові норми. Так, зародки диференціації судових процедур, рівно як і результат такої диференціації ‒ спрощені процедури, спостерігалися в цивільній процесуальній системі цієї стародавньої держави.

Так, екстраординарна модель судочинства, яка функціонувала на пізніх етапах існування Римської Імперії, спочатку застосовувалася за виняткових випадків, коли окремі спірні ситуації вимагали швидкого вирішення, через що розглядалися високими державними чиновниками замість довготривалого судочинства [5, c. 263]. О. В. Салогубова зазначає, що цей процес був скороченим провадженням без дотримання всіх формальностей попередніх форм процесу. Справи, що розглядаються в цьому порядку не були зв’язані ні часом, ні чергою, встановленої для інших справ [6, с. 66]. Л. М. Загурський висловлює думку, що розгляд справ у такий спосіб мало місце лише тоді, коли з точки зору судового магістрату, справа носила безспірний характер [7, с. 67–68], що свідчить про зародження процедури розгляду безспірних справ. Поряд з цим існував інтердиктний процес, який зводився до видачі письмового наказу, який, між іншим, уважається прообразом сучасного судового наказу, який видається за результатами розгляду справи в наказному провадженні.

Подальший історичний розвиток спрощених процедур розгляду цивільних справ у межах сучасної України носив безсистемний, фрагментарний характер аж до визначної події в історії цивільного судочинства ‒ прийняття Статуту цивільного судочинства Російської Імперії 1864 року.

Укладачі судових статутів ввели два головних порядки розгляду: 1) основний (з факультативною письмовою підготовкою й тривалими строками) та 2) скорочений (без письмової підготовки та скороченими строками розгляду), а також низку додаткових проваджень. Система проваджень, їх структура та комплекс процесуальних формальностей часто змінювалися шляхом унесенням поправок до Статуту.

Законом про розгляд судових справ у земських начальників і міських суддів від 29 грудня 1889 року було передбачено спонукальне провадження, і введене до Статуту в 1912 році. Це провадження було передбачено для безспірних справ і за зовнішніми ознаками нагадувало сучасне наказне провадження.

Заявник звертається до суду в письмовій формі, а також точно вказує суму, яку необхідно стягнути та додає документ, який підтверджує це право. Як випливає з тексту Статуту (ст. 1618), основним спрощенням у цьому порядку виступає відсутність стадії судового розгляду, а суд без явки відповідача, перевіривши умови допустимості цього провадження, проставляє свою резолюцію на документі, який підтверджує право на відповідну грошову виплату, і не виносить окремого судового рішення [8, С. 324-325]. За А. Х. Гольмстеном умовами допустимості розгляду справ у цьому провадженні виступають: 1) об’єктивні (стосуються документу, який підтверджує законність вимоги: а) документ має бути засвідчений у встановленому законом порядку (нотаріально засвідчений); б) вимога має стосуватися справ передбачених законом; в) не допускається розгляд акту після спливу позовної давності); 2) суб’єктивні: а) документ має бути виписаний відповідачем у справі до позивача; 3) формальні умови: а) справа підсудна окружному суду, якщо сума перевищує 1000 рублів; б) сума має бути точно вказана в позовній заяві; в) надано підтвердження сплати судового податку [9, С. 378-340].

Законом від 3 липня 1891 року регламентовано, що цивільне судочинство у справах нескладних і які не допускають затримки, здійснювалося в формі спрощеного провадження. Воно було спрямоване на швидке вирішення цивільної справи, що й підтверджується підставами для відмови в розгляді справи в порядку спрощеного провадження: 1) коли відповідач не в змозі в найкоротший термін з’явитися до суду (перебуває за кордоном); 2) коли позивач не в змозі в найкоротший строк надати суду докази, що підтверджують обставини, якими обґрунтовується заперечення проти позову; 3) коли є підстави вважати, що позивач, зловживаючи своїми правами, не бажає швидко розглядати позов [9, С. 370-371].

Позивач, який бажає розглянути справу в цьому порядку, повинен прямо вказати про це в позовній заяві. Неявка сторін у судове засідання не зупиняє розгляд справи, при чому ухвалення заочного рішення в цьому провадженні не допускається, а винесення рішення є обов’язковим за будь-яких умов. Сторони обмежені в засобах доказування. Вони можуть у свої доводах спиратися лише на письмові докази та судові пояснення, що отримані в залі судового засідання [9, С. 373]. Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Подача апеляції не допускалася. Однак, в законі містилися підстави для визнання рішення недійсним: 1) передача справи на розгляд у загальному  порядку; 2) позов про звільнення від відповідальності. Є. О. Нефедьєв, обґрунтовуючи розгляд у цьому провадженні лише нескладних справ, говорив, що в наслідок виключення з цього порядку багатьох формальностей, потенційна якість судових рішень за таким провадженням значно падає [10, С. 247], що говорить про орієнтацію цього провадження на конкретно визначений перелік справ.

Так, статут цивільного судочинства 1864 року став революційним кроком у розвитку цивільного судочинства, він був поштовхом до наукових теоретичних, практичних доробок у цій сфері. Юридична сила цього акту розповсюджувалась аж до приходу більшовицької влади та утворення СРСР.

Подальший розвиток цивільного процесу у XX ст. набуває високої залежності від політичної складової функціонування держави, яка в основному впливає деструктивно на розвиток законодавства в сфері цивільного судочинства й тим самим гальмує розвиток деяких інститутів цивільного процесу. Такого гальмівного впливу зазнало й спрощене провадження, що можна прослідкувати шляхом дослідження історичного розвитку радянської державності та його вплив, що проявляється в негативному тренді розбудови досліджуваного інституту.

За часів незалежної України, а особливо після прийняття нового Цивільного процесуального кодексу України 2004 року, досвід розробки та застосування спрощених процедур почав утілюватися в цивільному процесуальному законодавстві. Так, вищезгаданим кодексом закріплено автономне від позовного наказне провадження, а також, у межах позовного провадження ‒ інститут заочного розгляду, де були, у більшій мірі, втілені здобутки та ідеї попередніх поколінь.

На цьому спільнота науковців та практиків не зупинилася. І, 08 квітня 2016 року Рада з питань судової реформи запропонували проект змін до Цивільного процесуального кодексу України, у якому отримує подальшого розвитку диференціація цивільної процесуальної форми, шляхом упровадження форм спрощених процедур: електронного наказного провадження, спрощеного позовного провадження [11].

Таким чином, конвергенція спрощених процедур у ретроспективному вимірі обумовлена зближенням та використанням історичного досвіду набутого на певній території. Однак, спостерігається й виникнення нових, раніше не відомих концепцій побудови спрощених процедур, які ґрунтуються на досягненнях у сфері новітніх технологій. Загалом, яскравий вплив конвергенції спрощених процедур у рамках українського цивільного процесуального законодавства прослідковується в двох інститутах, а саме: у наказного провадженні та заочному розгляді цивільної справи.

Процеси конвергенції цивільного процесуального права через призму поточного виміру визначаються як украй складні для наукового дослідження та осмислення, що обумовлено множинністю передумов (юридичного та неюридичного характеру), великою кількістю причин, плеядою причинно-наслідкових зв’язків та безліччю можливих варіантів її втілення.

Зближення цивільного процесуального права відбувається, як було згадано вище, на різних рівнях. Зокрема, спостерігається загальносвітова тенденція до зближення правових сімей, що, у тому числі, характерно й галузі цивільного процесуального права. Спостерігається взаємне проникнення, шляхом посилення значимості: судового прецеденту в  романо-германській правовій сім’ї та закону ‒ в англосаксонській системі права відповідно. Судовий прецедент, у контексті спрощених процедур, поза основною його функцією, сприяє спрощенню розгляду цивільних справ шляхом вивільнення часу, який міг бути витрачений на повноцінний розгляд справи.

На рівні суто міждержавних відносин, прояви зближення спрощених процедур видається можливим прослідкувати шляхом порівняння моделей розгляду цивільних справ у різних країнах. Конвергенція цивільного процесуального права неминуче здійснюється між усіма країнами, які підтримують міждержавні зв’язки та не перебувають у всеохоплюючій ізоляції. Моделі конвергенції спрощених процедур та причини їх виникнення часто носять відносно індивідуальний характер, що обумовлено рівнем розвиненості цивільного процесуального законодавства відповідної країни, відповідністю такого потребам суспільства, розвиненістю наукових осередків, які генерують нові ідеї з оптимізації розгляду цивільних справ і виробляють можливі шляхи подолання проблемних аспектів здійснення судочинства в цивільних справах тощо.

Інтенсивність конвергенції спрощених процедур в цивільному процесуальному праві між різними державами різниться. Так, зближення, у досліджуваному аспекті, між країнами однієї правової сім’ї проходить швидше, аніж між країнами різних правових сімей, що пояснюється різністю в базових положеннях побудови як системи права взагалі, так і цивільного процесу зокрема.

Розглянемо конкретні прояви зближення цивільного процесуального права в аспекті спрощених процедур між країнами різних правових сімей, таких як Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії та Федеративна Республіка Німеччина.

Так, у системі інституту «управління справами» Правил цивільного судочинства Англії (далі-Правила) передбачено три види проваджень [12, С. 32]: провадження з розгляду дрібних позовів (the small claims track), прискорене провадження (the fast track), звичайне провадження (the multitrack).

Розгляд дрібних позовів (the small claims track) здійснюється в справах, де ціна позову не перевищує 10000 фунтів стерлінгів, а в справах про відшкодування тілесних ушкоджень ‒ не більше 1000 фунтів стерлінгів. Особливостями розгляду справ у цьому порядку (правило 27.2) є те, що до розгляду дрібних позовів не застосовується низка положень Правил цивільного судочинства Англії, таких як: проміжні засоби захисту та забезпечення судових витрат (частина 25), розкриття й огляд доказів (частина 31), положення пункту «Докази» (за винятком правила 32.1), правила, що стосуються доказів (правила 33) та ін. Таким чином, упродовж розгляду справ дрібних позовів не застосовується низка процесуальних інститутів, що зумовлено відносною малозначністю справ.

Судовий розгляд носить не формальний характер (правило 27.8), суд обмежує час перехресного допиту. Розгляд справ у цьому провадженні займає не більше трьох годин, у порівнянні з прискореним провадженням, де справа може розглядатися й цілий день, це досить короткий термін упродовж якого кожен може захистити суб’єктивне право [13]. За згодою сторін судове слухання взагалі може не проводитися, а справа вирішується на підставі наявних доказів, попередньо наданих шляхом електронного документообігу.

У прискореному порядку (the fast track) розглядаються справи ціна позову яких складає від 10000 до 20000 фунтів стерлінгів. Обов’язково застосовуються досудові процедури врегулювання спору чітко передбачені в Правилах (правило 28.3): розкриття доказів, заслуховуються показання свідків та залучення експерта до судового розгляду. Здійснення згаданих заходів здійснюється за графіком, що затверджується судом. Після проведення досудових процедур упродовж трьох тижнів суд призначає дату судового засідання. Вирішення справи зводиться до одного судового засідання.

Звичайний розгляд (the multitrack) застосовується в справах, де ціна позову складає понад 20000 фунтів стерлінгів. У цьому провадженні можуть бути використовуються всі передбачені заходи врегулювання спору передбачені в Правилах цивільного судочинства Англії.

Система проваджень у англійському цивільному процесі носить асиметричний характер, що зумовлено різними критеріями виокремлення та метою функціонування процесуальних проваджень. І поряд з трьома вище охарактеризованими провадженнями, які логічно, функціонально та законодавчо об’єднані, існує судова процедура, що регламентує сумарний розгляд (summary judgment),  носить додатковий характер і відіграє роль процесуального фільтра, що «відсіює» справи, які є (1) недобросовісними, (2) не мають реальних шансів на задоволення [14, С. 63]. Законодавчо закріплено в Правилах шляхом уведення критерію «реальних шансів на успіх» [14, С. 13]. На основі нього позивач або відповідач може отримати остаточне (сумарне) рішення, якщо той хто подає клопотання доведе, що її опонент не має «реальних шансів» на успіх. Порядок носить наскрізний характер, і може застосовуватися щодо справ, які мають розглядатися в будь-якому з трьох вищезгаданих проваджень. Питання факту розглядаються на основі письмових пояснень свідків і заяв про достовірність. Правило 24.2 передбачає, що суд може винести рішення в сумарному порядку проти позивача чи відповідача в справі в цілому чи з окремого питання, якщо: (1) позивач не має реальних шансів у справі або з цього питання; (2) відповідач не має реальних шансів на успішний захист в усій справі або з поставленого питання; (3) відсутні інші підстави, з яких справа або відповідне питання мають розглядатися в судовому засіданні [15].

За результатами розгляду клопотання про розгляд справи в сумарному порядку суд може: (1) ухвалити сумарне рішення; (2) відхилити клопотання про розгляд справи в сумарному порядку; (3) прийняти умовний наказ, якщо «суд вважає, що позов або заперечення проти нього можуть бути успішними, але такий результат є маловірогідним». У разі винесення умовного наказу, продовження розгляду в ординарному порядку може здійснюватися лише в разі виконання встановленої умови. Такою умовою може бути внесення на депозит суду вказаної суми, що забезпечує захист передбачуваного вигодонабувача на випадок необґрунтованості позиції платника.

Інститут заочного розгляду (default judgment) в англійському цивільному судочинстві носить специфічний характер. На відміну від вітчизняної регламентації цього інституту, де він використовується за умови неявки відповідача в судове засідання, в англійському судочинстві сфера його застосування розширена, й за розсудом суду може мати місце, коли, по-перше, присутні поведінкові умови (неявка сторони в судове засідання, непредставлення аргументів захисту відповідачем тощо), по-друге, фактологічні обставини дозволяють ухвалити заочне рішення.

У разі, якщо відповідач не з’являється на судовий розгляд, може бути ухвалене заочне рішення на користь позивача або суд може продовжити розгляд справи, незалежно від відсутності відповідача. Поширеною є практика, коли суд зобов’язує позивача пред’явити фактичні чи сформулювати правові аргументи, які можуть слугувати на користь відповідача задля винесення законного й обґрунтованого заочного рішення [14, С. 194-195]. Такий механізм розгляду справи без участі відповідача свідчить про високу правову культуру, й є логічним у контексті того, що баристери, за загальним правилом, не укладають договори «на пряму» з клієнтом, а розглядають себе в якості служителів правосуддя, і через це ставлять інтереси правосуддя вище інтересів своїх клієнтів.

Разом з тим, заочне рішення може бути ухвалене й коли: (1) відповідач не надає підтвердження отримання процесуальних документів або (2) не висуває аргументів на свій захист. Позивач може отримати заочне рішення на свою користь, якщо вимога стосується конкретної грошової суми, поставки товарів (якщо позов залишає відповідачу альтернативу в вигляді виплати грошової суми). У Правилах передбачено категорії справ, за якими суд не видає заочне рішення, а саме: у справах, що витікають із закону «Про споживчий кредит» 1974 року; коли застосовується альтернативна процедура розгляду позову (частина 8 Правил); а також інші справи, якщо суд дійде до висновку, що ухвалення заочного розгляду є недоцільним.

Необхідно зазначити, що в англійській моделі розгляду й вирішення цивільних справ імплементовано низку процедур, які є досудовими (у значенні їх використання до формального судового розгляду), але які застосовуються в суді як інституційному утворенні. До таких належать: розкриття доказів, протоколи до пред’явлення позову тощо. Характер таких процедур різний, але вони об’єднані однаковими завданнями: (1) створити умови для врегулювання спору до судового розгляду; (2) показати сторонам реальні шанси на перемогу/програш у формальному процесі; (3) спонукати сторони до врегулювання спору без судового розгляду. Важливість, у контексті обраної теми дисертаційної роботи, полягає в тому, що наслідком застосування згаданих процедур є недопущення розгляду справ, які за своїм характером можуть бути врегульовані без судового «втручання».

Законодавча регламентація спрощених процедур романо-германської правової сім’ї наділена своєю специфікою. Зокрема, у Федеративній Республіці Німеччина система цивільного процесу, з поміж іншого, представлена системою процесуальних проваджень. Серед таких у якості спрощених слід виокремлювати: розгляд справ судами амтсгеріхтами, документарне провадження та наказне провадження.

Розгляд справ судами амтсгеріхтами за аналогіє із розглядом цивільних справ у пострадянському просторі виступає здійсненням правосуддя в цивільних справах мировими судами. Компетенція таких судів окреслена, по-перше, винятково майновими позовами, по-друге, ціною позову із верхньою межею в 5000 євро, по-третє, без прив’язки до ціни позову ‒ вичерпним, передбаченим у Цивільному процесуальному кодексі ФРН переліком категорій справ, до яких належать: (1) спори, що витікають із договору перевезення; (2) спори з відшкодуванням шкоди завданої дикими тваринами; (3) справи, що витікають із договору оренди житлового приміщення; (4) справи за вимогами, що витікають із уступки земельної ділянки у зв’язку з існуючим договором ренти та іншими подібними договорами; (5) справи в порядку викличного провадження. Окрім того, в окремих спеціальних статтях ЦПК ФРН установлюються випадки, коли справа має розглядатися в цих судах.

У порівнянні з ординарною процедурою спрощення полягають у необов’язковій участі адвоката (при тому, що в ФРН закріплена адвокатська монополія на представництво в суді), існує можливість подання усної позовної заяви, шляхом долучення такого до протоколу в канцелярії суду, змінені правила доказування тощо. У справах до 600 євро проведення судового засідання є необов’язковим, а у разі проведення такого, суддя може за власною ініціативою змінювати порядок розгляду справи з метою її деформалізації.

Документарне провадження за ЦПК ФРН так само виступає спрощеним провадженням, за яким розглядаються справи про стягнення грошей або речей наділених родовими ознаками, розглядаються винятково позови про присудження, а розгляд позовів про визнання та перетворювальні ‒ не допускається. Для підтвердження обставин визначених у позовній заяві можна посилатися лише на письмові докази, не передбачено можливість для відповідача пред’являти зустрічний позов.

Наказне провадження за ЦПК ФРН виступає окремим спрощеним провадженням за яким розглядаються спори про стягнення грошових коштів. При чому, категорії справ, за якими може бути виданий судовий наказ не обмежений, що робить відкритим наказний порядок стягнення платежів практично для будь-якої вимоги, якщо така випливає, наприклад, із цивільних, сімейних та інших правовідносин. Види доказів, якими мають бути підтверджені вимоги не обмежуються, більше того, якщо вимога буде підтверджуватися лише письмовими доказами, то справа буде розглядатися судом у порядку документарного провадження, за умови дотримання верхньої межі ціни позову. Виконуваність судового наказу не має викликати сумніві, зокрема, судовий наказ має бути виконуваним, місце проживання, перебування боржника має бути точно відомим. У разі недотримання вищевикладених умов справа буде передана для розгляду за загальними правилами позовного провадження [16, С. 133-135]. Між іншим, наказне провадження виступає яскравим проявом конвергенції спрощених процедур розгляду цивільних справ у романо-германській правовій сім’ї, знайшовши своє законодавче закріплення практично в кожній її представниці.

Також ЦПК ФРН передбачає можливість ухвалення заочного рішення. Заочне рішення проти позивача ухвалюється, якщо такий не з’явиться для усного розгляду справи і є клопотання про ухвалення заочного рішення про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог. Пара­граф 331 ЦПК Німеччини передбачає умови ухвалення заочного рі­шення і проти відповідача. Це можливо за наявності клопотання по­зивача про ухвалення заочного рішення проти відповідача, який не з’явився для усного розгляду. При цьому усні твердження позивача, щодо обставин справи, вважаються визнаними відповідачем.  Апеляція, а після неї – ревізія можливі лише у справах, за якими ціна позову перевищує 600 євро (параграф 511 ЦПК ФРН) [17, С. 128-129].

Окреслені моделі спрощеного розгляду цивільних справ у згадуваних державах мають свою історію та передумови відповідної законодавчої регламентації, та при цьому прослідковується зближення цивільного процесуального законодавства у визначеному аспекті. Зокрема, концепція диференціації проваджень за ціною позову, що ґрунтується на ідеї відповідності заявлених вимог спектру процесуальних дій, які можна вчинити, сягає своїм корінням до теорії формальної істини, яка в більшій мірі сформульована в межах англійської доктрини цивільного процесуального права, що обґрунтовує модель змагального процесу. Таким чином, первинним осередком виникнення проваджень заснованих на диференціації ціни позову було англійське законодавство, а в подальшому, через процеси конвергенції, згадуваний інститут поширився на інші держави.

Заочний розгляд цивільних справ знайшов своє втілення в більшості цивільних процесуальних законодавств сучасних держав. Цю спрощену процедуру слід вважати найбільш поширеним результатом конвергенції, адже, якщо наказне провадження знайшло свого розповсюдження, в основному, у країнах романо-германської сім’ї, а сумарні провадження ‒ у країнах англосаксонської сім’ї, то заочний розгляд справ не пов’язаний із відповідною правовою сім’єю, а ґрунтується на розв’язанні проблеми неявки сторони на судове засідання.

Останній напрям конвергенції спрощених процедур цивільного процесуального права в рамках поточного виміру заснований на обранні наднаціональної платформи, де здійснюється аналіз національних моделей розгляду цивільних справ та практики їх застосування, а в подальшому ‒ створюється культурно нейтральний механізм розгляду й вирішення цивільних справ, який би поширював свою дію більш ніж на одну країну.

За сучасних реалій, найбільша активність окреслених процесів спостерігається в Європейському Союзі. Так, активний процес гармонізації процесуального права в Європейському союзі (надалі-ЄС) почався в 2000 році і охопив багато сфер, у тому числі питання розгляду справ у суді, юрисдикції, визнання та виконання рішень, обміну судовими документами, збору доказів тощо [18].

На шляху запровадження спрощених механізмів, Європейським Союзом прийнято низку нормативно-правових документів, які покликані створити умови та запровадити більш простий (у порівнянні з ординарним процесом), уніфікований, не обтяжений формальностями, що носить транскордонний характер механізм захисту цивільних прав, свобод та інтересів. Зокрема, прийнято: Регламент ЄС № 1896/2006 «Про введення європейського наказного провадження», Регламент ЄС № 861/2007 «Про створення європейської процедури урегулювання спорів із малою сумою позову» тощо.

Оглядово розглянемо один із проявів конвергенції спрощених процедур ‒ Європейську процедуру розгляду справ із малою ціною позову. Процедура розгляду позовів малої вартості (European Small Claims Procedure) ‒ це спрощена судова процедура розгляду цивільних і господарських позовів, ціна яких не перевищує 2000 євро (з вирахуванням відсотків за користування чужими грошовими коштами, судових та інших витрат), встановлена ​​для полегшення доступу до правосуддя шляхом спрощення процедури, скорочення термінів і зменшення судових витрат, що не утискає права на справедливий і неупереджений суд. Не розглядаються в цьому порядку справи, що пов’язані з: правоздатністю та дієздатністю фізичних осіб, майновими правами, що випливають з прийняття спадщини, банкрутства, соціального забезпечення, арбітражу, спорами з трудових питань, спорами, що стосуються нерухомого майна, порушення особистих немайнових прав, крім справ про наклеп (ст. 2 Регламенту). Такі обмеження пов’язані з тим, що національні правові системи країн – учасниць передбачають для них спеціальні процедури або розгляд у спеціалізованих судах [19, С. 52-53].

Процедура подачі заяви та розгляду справи за цим Регламентом складається з кількох етапів:

  1. складання відповідної заяви за встановленою Регламентом формою та відсилання її через пошту, факсом, електронною поштою (ст. 4);
  2. письмовий розгляд заяви судом (усний розгляд допускається лише в разі, коли це необхідно або за клопотанням сторін), за результатами якого (у разі дотримання вимог, що ставляться до відповідної заяви) суддя, який розглядає справу заповнює 1-шу частину стандартної форми «С» і надсилає її відповідачу (ст. 5);
  3. відповідач заповнює 2-гу частину стандартної форми «С», де висловлює свої заперечення проти задоволення заяви й додає документи, якими він підтверджує свої заперечення (ст. 5). Крім того, відповідач може подати зустрічну заяву разом із відзивом;
  4. суд, отримавши відзив відповідача, ухвалює рішення в справі або: (а) витребовує додаткові документи необхідні для розгляду справи; (б) призначає дату та час усного слухання (ст. 7) [20].

Порушення процедури розгляду цивільних справ за Регламентом 2007 року з боку сторін веде або до залишення відповідної заяви без руху, або суд виносить судове рішення про розгляд справи в загальному порядку.     Строк розгляду та вирішення справи за цією процедурою становить близько 60 днів.

Ухвалене за результатами розгляду справи рішення може бути оскаржене. Підстави для оскарження рішення чітко визначені й до них належать: (1) відповідач не належно повідомлений про пред’явлену до нього заяву; (2) пропущення строків складання та надіслання відзиву відповідачем на заяву відбулося не з вини відповідача; (3) відповідач не міг надіслати відзив із запереченнями на заяву через виникнення форс-мажорних обставин або інших обставин, які виключають його вину. До переліку підстав не входять підстави пов’язані з порушенням процесуальних норм чи неправильним застосуванням норм матеріального права, що виступає своєрідним обмеженням у перегляді відповідних рішень. Однак, такі обмеження вважаємо обґрунтованими, що випливає із відносної малозначності категорії справ, які розглядаються за цим регламентом. І, на нашу думку, такий механізм унеможливлює виникнення ситуації, коли в результаті використання всіх процесуальних засобів захисту позивач витрачає більше грошових коштів на судову тяганину, аніж отримує в кінцевому результаті.

Директор Європейського Центру захисту прав споживачі в Італії Федеріко Вікарі та директор Європейського Центру захисту прав споживачі в Естонії Крістіна Ваксма висловлюють схвальні думки з приводу Європейської процедури розгляду справ з малою ціною позову й констатують, що це є ефективний механізм захисту прав, зокрема, споживачів [21]. Однак, вони ж і акцентують увагу на проблемних питаннях цього порядку. Так, Крістіна Ваксма відзначає, що при заповненні відповідного бланку заяви існує невизначеність щодо мови складання, адже процедура носить транскордонний характер і адресована суду іншої країни, який веде судочинство іншою мовою. Вона пропонує запровадити універсальну мову судочинства, що значно спростило б життя сторонам.

На щастя, проблемних аспектів правового характеру виявлено не так багато. Довгий час в процедурі Європейського наказного провадження існувала проблема визначення належного суду, адже за умов транскордонності та електронної подачі заяви про видачу наказу, важко встановити суд, який уповноважений розглядати спір. Таку ситуацію подолано шляхом прийняття концепції єдиного суду.

Отже, юридична конвергенція виступає неминучим процесом зближення правових сімей, національних правових систем, галузей права та їх інститутів. Дослідження зближення спрощених процедур у цивільному процесуальному праві здійснювалося в двох вимірах: ретроспективному та поточному.

Процес вивчення предмету дослідження в першому вимірі дозволив прослідкувати розвиток спрощених процедур на теренах сучасної України з позицій нормативно-правових актів, які регулювали розгляд цивільних справ за допомогою відповідних судових процедур. У результаті приходимо до висновку, що весь процес історичного розвитку спрощених процедур у цивільному процесуальному праві України супроводжується процесами конвергенції, спрямованих на виробленні оптимальних моделей розгляду цивільних справ за спрощеною процедурою, де практично ефективні законодавчі конструкції постійно актуалізуються в порядках розгляду цивільних справ, а від неефективних ‒ відмовляються.

Системний аналіз предмету дослідження за поточного виміру дозволив виокремити загальні тенденції зближення правових сімей ‒ взаємне посилення ролі в романо-германській та англосаксонській сім’ях закону та судового прецеденту. Результати конвергенції спрощених процедур у цивільному процесуальному праві різних держав мають свою специфіку, зокрема, у країнах романо-германської правової сім’ї таким результатом виступає наказне провадження, у країнах англосаксонської правової сім’ї ‒ суди дрібних позовів та сумарні провадження. При тому, що заочний розгляд цивільної справи виступає проявом загальносвітової конвергенції спрощених процедур, адже втілюється в більшості країнах світу. Конвергенція спрощених процедур розгляду цивільних справ спостерігається й у актах наднаціональних інституцій, які послужили міждержавною платформою вироблення культурну нейтральних спрощених процедур, у порядку яких розглядаються цивільні справи, й які застосовуються більш ніж у одній державі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Давид Р. Основные правовые системы современности / Рене Давид. – Москва, 1996. – 400 с.

2. Третьякова О. Д. Юридическая конвергнеция : автореф. дис. на соискание наук. ступеня докт. юр. наук : спец. 12.00.01 – теория и история права и государства; история учений о праве и государстве / Третьякова Ольга Дмитриевна – Владимир, 2012. – 44 с.

3. Третьякова О. Д. Конструкция юридической конвергенции / О. Д. Третьякова. // Юридическая техника. – 2013. – С. 777–781.

4. Зуб О. Ю. Спрощене провадження як модель цивільного судочинства / Олексій Юрійович Зуб // Проблеми законності. – 2015. – №131. – С. 62–70.

5. Белый И. Л. Римское частное право : учебн. эксперимент.–практ. пособ. / И. Л. Белый, П. М. Федосеев. — Х. : Бурун книга, 2013. — 336 с.

6. Салогубова Е. В. Римский гражданский процесс / Е. В. Салогубова. — М. : Городец, 1997. — 144 с.

7. Загурский Л. Н. Принципы римского гражданского и уголовного процесса / Л. Н. Загурский. — Х.: Унив. тип., 1874. — 434 с.

8. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. ‒ М. ‒ 1917 г. ‒ 429 с.

9. Гольмстен А.Х. Учебникъ русского гражданского судопроизводства. ‒ С.-Петербургъ: Типографія М. Меркушева. Невскій пр. №8. ‒ 1913. ‒ 411 с.

10. Нефедьев Е.А. Учебникъ русскаго гражданскаго судопроизводства. ‒ М.: Типографія Московскаго Императорскаго университета. ‒ 1908. ‒ 403 с.

11. Рада з питань судової реформи. Проект Закону України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України (щодо судової реформи)» [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://jrc.org.ua/upload/steps/4bdb30572972eec7a7c7d9f9f263b61d.pdf.

12. Комаров В.В. Цивільний процес у глобальному контексті // Право України. ‒ 2011. ‒ № 10. ‒ С. 22-43.

13. Small Claims Track or Fast Track? [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://www.smallclaimscourtgenie.co.uk/small-claims-track-fast-track.

14. Нил Эндрюс. Система гражданского процесса Англии: судеб. разбирательство, медиация, арбитраж / Нил Эндрюс; пер. с англ.; под ред. Р.М. Ходыкина; Кембриджский ун-т. ‒ М.: Инфотропик Медиа, 2012. ‒ 544 с.

15. Civil Procedure Rules. Part 24. Summary Judgment [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: https://www.justice.gov.uk/courts/procedure-rules/civil/rules/part24.

16. Грибанов Ю. Ю. Рассмотрение дел в порядке упрощенного производства в гражданском и арбитражном процессе: сравнительное исследование правовых систем России и Германии : дис. канд. юр. наук : 12.00.15 – гражданский процесс; арбитражный процесс / Грибанов Юрий Юрьевич – Кемерово, 2007. – 235 с.

17. Овчаренко О.М. Доступність правосуддя та гарантії його реалізації: Монографія. ‒ Х.: Право, 2008. ‒ 304 с.

18. Локотко С. Европейская процедура рассмотрения исков малой стоимости [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://purity.by/evropejskaya-procedura-rassmotreniya-iskov-maloj-stoimosti.

19. Коликов В.В. Формы и модели упрощенного производства: опыт стран Европейского Союза // Арбитражный суд Свердловской области. Электронный журнал. ‒ № 1. ‒ 2013. ‒ С. 48-54 [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://ekaterinburg.arbitr.ru/sites/ekaterinburg.arbitr.ru/files/pdf/1_2013.pdf.

20. Recommendation EU № 861/2007 «Establishing a European Small Claims Procedure» [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://www.courts.ie/rules.nsf/lookuppagelink/13660024096594A580257639004D752F.

21. Federico Vicari, Kristina Vaksmaa. Is the EU small claims system working [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://www.euronews.com/2012/11/12/is-the-eu-small-claims-system-working.

Share this Post